Ген, за обрій стежина- лебідка

Повилася…Коли то було…

Бубслобідко моя, Бубслобідко,

Найгарніше у світі село!

Ф. Руденко

 

 

 

Про це село, а вірніше про його історію, козацьку славу, писав у свій час сам М.О. Максимович, наш іменитий  земляк , людина - академія. Мова йде про  Бубнівську Слобідку, центр однойменної сільської ради. Село розкинулося  на південно – західних  теренах Златок раю за 36 км від райцентру, неподалік Кременчуцького водосховища в межиріччі річок Дніпра та Супою. Тут  типовий   для дніпровської низовини живописний ландшафт із хвойними  та мішаними лісами , болотами. Тамтешні мисливські угіддя приваблюють  багатьох шанувальників полювання, в тім числі й столичних. Бубнівська  Слобідка сусідить із селами Гладківщина, Шабельники та Сушки (Канівського району). До найближчої залізничної станції ( Гладківщина ) – 9 км.

      Село Бубнов створив багатий поміщик Бубнов, рід якого ще з давніх  часів заселяв  берег Дніпра, але через те, що було  затоплення, село Бубнов перенеслося  на зарощу землі  лободою, на землю, яка  раніше була вкрита водою. На тій території був рукав Дніпра ( теперішні гори були його  берегами.) Але по якій причині вода зникла, залишивши тільки невеличкі річки, невідомо.

     Згодом, після того,  як з»явилося невеличке селище Слобідка, навесні почалася велика повінь, яка затопила село Бубнів. Бубнівці, щоб урятуватися, переселилися в Слобідку. З»єдналися два села.

        Нове село  було названо Бубнівсько Слобідкою. Але спочатку воно складалося з багатьох невеличких хуторів і поміщицьких дворів. Згодом з них з»явилися вулиці.

     Площа села становить 621 га, тут 10 вулиць, загальна протяжність сільських доріг – 40 км. Сільські кутки та вулиці віддавна мають таку назву: Басівка, Грапова, Злодіївка, Калоша, Капустянка, Карповщина, Кути, Лан, Мисюрівщина, Тамарівщина, Підгірна.

      Вулиця Басовка отримала назву  від слова « бас».  Жили там співочі брати, з чистим неповторним басом, як заспівають, то коси вгору деруться.

        Є у нас і вулиця Грапова. Про неї є легенда, Розповідається в ній   про багатого поміщика  Грапа. Він був дуже жадний  і  лінивий . У нього був слуга, якого він  одного разу  сильно образив. Не витримавши, прислужник повісився у саду хазяїна. З тих пір вулиця називається Граповою.

   Велика вулиця названа через те, що колись на ній відбулася велика  пожежа. Загорілась  хата одного панича, кажуть її підпалив ображений слуга. Був сильний вітер - і полум»я перекинулось  на сусідні хати. Згоріла майже вся вулиця. Після того випадку  й пішла назва – Велика.

     Злодіївка  згадується односельчанами, як вулиця  на якій жили злодії. Кожного разу, як проходив дощ, на дорозі утворювалося  багато грязюки. Проїзджаючі  по ній вози  з добром застрявали. Це давало змогу злодіям, які переховувались у ліску грабувати подорожніх.

    Вулиця Капустянка  названа через те, що там була  хороша земля, на якій добре родила капуста.

     Ярошівка пішла від роду Ярошів, які оселилися одними з перших в Бубнівській Слобідці.

     Підгірна вулиця простягається  від гори через село, далі переходить у інші. Ті гори були колись берегом Дніпра.

     Карповщина  - це хутір на сході села який відділявся грузьким болотом Круглим. Названий    на честь козака Карпа.                                                                 

     Найпоширенішими прізвищами в Бубнівській Слобідці є Засенко, Кудря, Комишний, Стецюк, Хилько, Фесун. До жителів  села слід звертатися  бубслобідчани абослобідчани ( скорочено –ужиткова  форма)

   Сліди життя на нинішній території села сягають у глибину віків. У  києворуську добу тут існувало голродище з кільцевим валом та селище. Довкола осади височіли кургани, і М. Максимович припускав, що це були  язичницькі поховання.

     У період  Національно- визвольної  війни середини ХVIIст. село належало до Бубнівсько сотні Канівського полку, її козаки брали участь у багатьох  битвах з  шляхетсько- польськими військами. А в 1966р вони  приєдналися  до  анти старшинського постання Переяславського   полку.

     Бубслобідські козаки на чолі із сотником Д. Деркачем хоробро билися з  татарами на річці Кодимі в 1693 р. у складі 3-тисячного загону С. Палія, а  наступного року – разом з 20- тисячним козацьким загоном на Білгородщині.

     Селу дошкуляли турецько – татарські набіги, і місцеві козаки мужньо  боронили рідну землю від цих зайд. У першій половині ХVIIIст.. згідно з планами царського уряду через Бубнівську Слобідку  пролягла  придніпровська  лінія  фортифікаційних споруд, Тут  було споруджено сторожові  редути  і форпост  із сигнальним маяком.

     Універсалом гетьмана Д. Апостола від 5 лютого 1729 р. право на володіння значною частиною земель Бубнівсько Слобідки було надано бунчуковому товаришу В. Томарі, отже , село поступово втрачало свій  вільний стан.

     Свою душу лікували бубслобідчани в місцевому храмі Божому – Миколаївській церкві. Ця дерев»яна культова споруда була  відкрита  ще в 1777р.

    У роки непу Бубслобідка набула статусу центру сільської ради новоствореного Піщанського району.Бубнівсько – Слобідській сільраді були підпорядковані хутори Карповщина і Тамарівщина. На середину 1920 – років у селі налічувалось 746 дворів з населенням 3456 жителів

       З  квітня 1946 р.  по березень 1961р сільськими головами були Хакало М.Н., Михайлик І.П., Євтушенко М.Д.З 1961-1966- Сергієнко Г.І.Потім Ярош Ф.М. Хакало А.І., Шнурко В.О., Кулик В.М. З 2001 по 2010 р  була головою села Олійник Л.П. З 2010р. по сьогоднішній день  - Хилько В.В.

 

                 

6 листопада 2011 року – в селі відбулася значна подія. За сприяння   меценатів – братів Бакаїв Олега Михайловича та Ігоря Михайловича була побудований та почав діяти Свято – Миколаївський храм.  Настоятель храму молодий батюшка – отець Антоній.

     Зведення храму почалося  ще у 2001 р, тоді було закладено перший камінь. Але з ряду причин будівництво припинилося майже на 8 років Лише у 2008 році  тодішній керівник СТОВ    «Воля» Олійник П.П. та меценати   Бакаї  вирішили завершити розпочату справу. Долучилися до благочинності  і нинішнє керівництво сільгосптовариства та жителі села, які  з кожного двору збирали по кілька десятків гривень на церковне начиння.

     Красива ззовні церковна споруда заворожує своїм  внутрішнім оздобленням : різьблений дерев»яний іконостас, нові, надзвичайно гарні, необхідні для служби атрибути, заворожуюча розпис. Створили всю цю красу  золотоніські художники О.Кутєнков  та О. Донченко. А спроектував споруду митрополит Черкаський  і Канівський Софроній.

       На хвилі ліберальних реформ  60-70–х   р.р. ХІХ ст. у  Бубнівській  Слобідці ще в 1871 році була відкрита  земська початкова школа ( дівчатка  навчалися в ЦПШ) . У  1909 р у цій школі навчалося 98 учнів –усі хлопчики. Лише 19,4 %  місцевих жителів  були письменними. На особливо  низькому рівні  була жіноча освіта: на 1910р. грамоту знали  лише 88  бубслобідчанок (6,3 % ). У селі проживало тоді 8  осіб інтелігентних занять.

      Жертвами голодомору 1932-1933 рр. стало близько 800 жителів села. Це означає, що в результаті  голодної смерті загинув  кожний четвертий  слобідчанин. У 1937 р. було незаконно  репресовано П.В.Кудрю, І.С.Луцика, П.Л.Чухна, С.М.Яроша та інш.

   В листопаді 1929 року в селі розпочалася робота по утворенню  колгоспу, Був утворений перший колгосп, який назвали « Перемога», У нього вступила значна кількість селян, переважно ті, які жили бідно. Першим головою колгоспу був Кузебний  В.Г., потім Бакум  П.С., Фесун Ф.І., Ці люди очолювали колгосп з дня організації по 1941 рік.У 1931 році  в селі був утворений другий колгосп, який мав назву               « П»ятирічка за 4 роки»  У нього вступили вже більш заможні селяни.  Господарство цього колгоспу  розташовувалось на піскових горбах, на той час ще не забудованих, у бік с. Шабельники.

   Перший голова колгоспу «П»ятирічка за 4 роки» був Шнурко І.Т., потім Луцик Г.І., Фесун О.С., Петренко С.В.

      568 жителів  Бубнівської Слобідки стали учасниками Великої Вітчизняної війни,172 загинули , 250   пізнали нелегкої долі « остарбайтерів». Мужність і  героїзм 213 уродженців  села відзначена бойовими нагородами. Серед них – кавалери ордена Слави 3-го  ст. С.М. Євтушенко, П.П. Журавель, Г.П.  молодик і О.М. Шнурко , двох орденів Червоної  Зірки Т.В. Комишний. Загалом за мужність 17 слобідчан  нагороджені   орденом  Червоної Зірки, понад 10 – медаллю «За  відвагу».

      Село стало одним  із форпостів Червоної армії  під час битви за Дніпро. У  Бубнівській Слобідці похований під час цієї битви   Герой радянського Союзу О.А. Бичковський.

     Разом з усією  країною зустріли  Перемогу і слобідчани, поступово життя

налагоджувалось. Влітку з»єднали колгоспи двох сіл Бубнова і Слобідки в

один. Його назвали  іменем Ілліча . У 1958 році  колгосп  перейменували на Постишева.

  Головою колгоспу був Луцик  О.І. З 1965 року, головою був Лисенко М.М, Гладка К.Я. головувала, з 1985р. А з 1987  року колгосп очолив Олійник П.П. 7 травня 1992 р.  к-п ім.  Постишева реорганізовано в КСП « Воля», а з 15 грудня 1999 р.- СТОВ «Воля» . Директор - Олійник П.П. У 2012 році  на зміну  керівництву прийшов  новий директор- Пономаренко В.І., який працює  по даний час.  СТОВ спеціалізується по вирощуванню зернових  та овочевих культур.

    Багато кращих трудівників села удостоєно  високих державних нагород. Серед них- кавалер ордена Леніна- трактористка  В.Г. Лисенко, Трудового Червоного  Прапора – свинарка Т.М. Фесун та продавець   К.М.Лисенко, Трудової Слави 2 і 3-го ст. –телятниця М.А.Євтушенко, 3-го ст.-бригадир тракторної бригади Г.Ф. Шнурко, ордена «Знак Пошани» - голова  правління М.М. Лисенко, його заступник М.М. Блажієвський , ланкова С.Д. Петренко.

     Нещодавно в селі з»явився новий виробничий об»єкт- приватне підприємство « Цехі Ко », яке спеціалізується на виготовленні автомобільних  килимків.

 

У  Бубнівсько – Слобідському НВК  здобуває освіту під керівництвом 25 педагогів 191 учень та виховується 37 дошкільнят . Довгі роки  школу очолював  А.Г. Середа.  З 1990 року започаткувалася  історія знаного далеко за межами Златокраю дитячого  танцювального ансамблю     « Віночок», якому  у 1995 році присвоєно звання зразкового .Його засновниками і багаторічними керівниками стало подружжя Застрожнових – заслужений артист України В.К. Застрожнов і лауреат Всесоюзних конкурсів  Л.Р.Застрожнова.

     На території села діє і  лікарська  амбулаторія .  Старожили пригадують  , що перша лікарня  була на Басовці. Потім її   перевели уже до центру села. Будова не збереглася. Лікарем був  Артеменко.

 

Акушерами працювали  Луцик  Р.Т. та Чучукало С.І.   

   Понад 30 років віддав роботі  фельдшера, лікаря - стоматолога  Скорина В.В.   Довгий час  був головним лікарем   у амбулаторії.  Не кожне село може похвалитися  такою лікувальною установою; тут були відкриті: стоматологічний кабінет, фіз. кабінет, акушерський кабінет, лабораторія, дитячий  кабінет, аптека.

Клуб побудували в селі перебудували у 1936 р. Багато років свого життя віддали культурній роботі села подружжя Шматко Х.І. та Шматко І.І.  

    Шматко І.О. працював художнім керівником в будинку культури понад 40 років. В 1957 р. був заснований хоровий колектив. Нинішньому хоровому колективу у 2001 році присвоєно звання «народного».

      В селі зведена нова  двохповерхова споруда, яку збирались віддати під  сільський будинок культури та бібліотеку. Побудувана вона ще у 90- роках, але будівництво так і зосталось не  завершене.

   Віднедавна  узяв прописку краєзнавчий  музей ,  експонати якого розповідають про історію та сьогодення села,  який очолює голова

ветеранської організації ,  а також керівник фольклорного колективу

«Спадщина» К.Я.Гладка. У 2012 році колективу «Спадщина»  присвоєно звання «народного».   Вони  записують у старожилів  пісні,  гуморески, та передають  їх молодому поколінню.

            Родом з Бубнівської Слобідки багато знаменитостей,які уславили Золотоніський край. Помітне місце в галузі радіоелектроніки  належить уродженцю села, доктору технічних наук, професору, заслуженому діячеві науки і техніки, автору  понад 270 наукових  праць (народився у 1922р.) В.П. Сігорському.

       У високі мистецькі світи пішла з Бубнівсько Слобідки народна артистка  України, учасниця тріо  бандуристок « Дніпрянка» Д.А.Гамова.  В.Є.Перевальський – відомий український художник – графік , заслужений діяч  мистецтв України.

      В історії медичної галузі  Черкащини назавжди  залишиться ім»я  заслуженого лікаря України, (1991р),   депутата трьох скликань обласної ради, багаторічного головного лікаря обласної лікарні , голови комісії охорони здоров»я , соціального  захисту населення та охорони  материнства і дитинства А.І.Фесуна, уродженця Бубнівсько Слобідки.    Ім»я А.І. Фесуна занесено в Золоту Книгу України.  21 серпня 2001 р. Указом Президента України за значний особистий внесок у соціально- економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення Фесун А.І. нагороджений  орденом « За заслуги» ІІІ ступеня. Після смерті  в селі його   ім»ям названо  центральну вулицю, на якій він народився  ( Басовка).

     А його земляк І.Г. Зорін  обіймав посаду заступника Міністра сільського господарства УРСР. Родом  із села Н.Ю. Силка (Черненко), яка вже впродовж близько 30 років очолює наукову  бібліотеку Черкаського національного

університету  ім. Б. Хмельницького.

   В праісторичному придніпровському селі Бубнові  народилася ще одна знаменитість -  поет Ф.М.Руденко . Лауреат літературних  премій ім. М.Шутя ( Дніпропетровськ)  та ім. О. Кобця  (Канів).

    В селі на даний час діють :  НВК, дитяча установа, амбулаторія, 10 магазинів, аптека, ветеринарна аптека, СБК, бібліотека, церква, музей сільська рада, СТОВ «Воля»,  базарна площа.

                                                                   

 

На карті України немає жодної осади  під назвою «Бубнівська Слобідка». Отже, село має справді унікальну назву, що прийшла до нас зі славної  козацької доби. Зустрічаються населені пункти з однокореневою  назвою, всього їх 11. Це Бубнів, Бубнівка, Бубнове, Бубнівський , Бубнівщина.